Є на світі справедливість: судячи з усього, тонни пластика, змиті в Світовий океан, потрапляють у харчовий ланцюжок і зрештою опиняються у нас на тарілках.
Одна невдача: ніхто не гарантує, що їсти рибу з пластиком будуть саме ті, хто забруднює навколишнє середовище. Тому що природа нерозбірливо мстить людству в цілому.
Автори нещодавнього дослідження стверджують, що у переважної більшості морських птахів в шлунках містяться частинки пластику — вони ковтають плавучі відходи, плутаючи їх з рибою. І що до 2050 року пожиранням пластика зі Світового океану займатиметься 99% птахів.
У цьому сенсі птахи мало відрізняються від риб — і ті, й інші ковтають все, що здається їм схожим на корм. А оскільки в країнах, які розвиваються, міська інфраструктура не встигає за ростом середнього класу, в навколишньому середовищі опиняється все більше пластикової упаковки, яку змиває в річки, звідки вона потрапляє у Світовий океан.
За різними оцінками, щороку в Світовий океан людство скидає, бажаючи того чи ні, від 5 до 12 мільйонів тонн пластика — на додачу до тих 100-150 мільйонів тонн, які там вже плавають. За оцінками експертів, мине ще кілька років, і на кожні три кілограми риби у Світовому океані припадатиме кілограм пластику.
Питання: куди все це дівається?
Як не сумно, більшу частину пластика з'їдають мешканці Світового океану. А через якийсь час цей пластик опиняється на вершині харчового ланцюжка — на наших тарілках.
Щоб перевірити «стійкість» риби до пластику, провели відповідні експерименти. В рамках одного з них піддослідних риб розділили на три групи і посадили на три різні дієти. Перших годували звичним кормом. Других — сумішшю, яка складається на 90% з рибного корму і на 10% — з чистого пластику. І, нарешті, третім сипали в акваріум звичний корм з додаванням пластика, зібраного в затоці Сан-Дієго в тому ж співвідношенні (9 до 1).
Через два місяці риб розітнули, щоб проаналізувати, що пластик робить з їх організмом. Як і можна було очікувати, шкідливі речовини із забрудненого пластика передаються в організм, причому ті риби, яких годували пластиком із затоки Сан-Дієго, мали найбільш чітко виражені патологічні зміни в травній системі. Нічого дивного — адже відомо, що дрейфуючий в океані пластик вбирає в себе важкі метали та іншу погань.
В рамках іншого експерименту американські вчені досліджували риб, куплених на ринках в Каліфорнії і в Індонезії. І ті, й інші містили в кишечнику частинки пластика.
Розтин показав, що в організмах більшості (більше половини) риб містяться частинки сміття, виробленого людиною. В одній із риб вчені знайшли 21 частинку пластика. В «індонезійських» рибах пластика виявилось більше, ніж в «американських» — автори дослідження припускають, що це зумовлено тим, що в США краще організовані збір і переробка побутового сміття.
Риба небезпечна?
Аналогічне дослідження провели вчені університету Гавайїв — в організмах 7 з 10 розітнутих риб містились частинки пластика.
Чим більша і жирніша риба, тим більше шкідливих речовин в її організмі. Тому, наприклад, в тунці міститься найбільше ртуті та інших шкідливих речовин. Однак в США консервований тунець займає друге місце за популярністю серед споживачів риби і морепродуктів.
За словами вчених, частинки пластику у Світовому океані як «губка» вбирають в себе хімікати — і переносять їх в організм риб, вступаючи в хімічну реакцію зі шлунковим соком. У риб, які поїли «брудного» пластика, частіше розвиваються пухлини і проблеми з печінкою.
Тепер логічне запитання: що все це означає для нас? Чи означає, наприклад, що виловлений в Середземному морі тунець може містити залишки пластику, викинутого, скажімо, в Африці, з важкими металами з якоїсь китайської фабрики по переробці викинутих комп'ютерів?
Вчені заспокоюють: рибу можна спокійно їсти (без кишечника). Хоча й не виключено, що шкідливі речовини можуть опинитись і в її м'ясі. Але, напевно, в мікроскопічній концентрації.
Однак пластик, судячи з усього, присутній в нашому харчовому ланцюжку. І ми, навіть не здогадуючись про це, з'їдаємо якусь частину викинутого по всьому світу сміття. Отже, смачного!
